Актуальність  проблем морально – етичного, фізичного, екологічного виховання молодого покоління на разі ні для кого не новина. Хочемо ми цього чи не хочемо, але треба визнати що в результаті істотних змін у нашому суспільстві  та зміни відносин та суспільних орієнтирів система цінностей і способу життя людей нині об’єктивно потребує переоцінки й усвідомленого переосмислення. У нескінченних пошуках перебувають батьки для своїх дітей високого інтелекту втрачається духовність та мораль, на яких виховувалися наші предки. Варто пам’ятати, що не кожен малюк може мати високий інтелектуальний розвиток, але він без цього не буде менш щасливим, якщо виросте чуйним, безкорисливим, здатним бачити красу, творити добро і любити.

               Сучасна актуалізація педагогічної спадщини В.Сухомлинського  пояснюється об’єктивним зростанням інтересу суспільства до етичних проблем і потребою нового обґрунтування моральних цінностей та ідеалів людини третього тисячоліття.


             Витоки гуманістичної системи В.Сухомлинського – у народній мудрості, що надихала сільського педагога на створення культів Вітчизни, Матері, Праці, природи, краси та слова.

              Своєю практичною діяльністю видатний педагог довів що добрі почуття сягають корінням дитинства, а людяні риси характеру виховуються у спогляданні краси рідного краю, праці , турботах  про рідних та близьких.

              Сухомлинський вважав, що єдність розумового виховання, з одного боку, і виховання фізичного з іншого боку, що створюється завдяки постійному спілкуванню дитини з природою, яке з її віком дедалі розширюється відкриває винятково сприятливі можливості для впливу виховання, на навчання та набуття різноманітних знань умінь та навичок.   

 


Природу великий педагог розглядав, як важливий засіб емоційного, естетичного. морального аспектів виховного процесу. «Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжується в хвилюваннях про красу рідного краю та навколишнього світу  Педагоги прагнуть, щоб усе життя вихованців було сповнене творінням у світі природи». Ця думка – одна із перлин педагогічної спадщини В.Сухомлинського. Тому найрезультативніший шлях розвитку у дошкільнят творчих здібностей через спілкування з природою – це цілеспрямоване заглиблення, образне позначення їх мовними засобами.

    «Дитина в природі, писав В.Сухомлинський, - допитливий дослідник, відкривач світу. Та нехай же перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці, у грі, у власній творчості, в красі, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, через неповторну дитячу творчість – впевнена дорога до серця маленької людини».

                Природа величезної ваги фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу – визначає В.Сухомлинський, як світ в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою та багатогранною.

           Великий інтерес  у нас у педагогів  викликає досвід у сфері розумового виховання дітей через спілкування з природою. В.Сухомлинський рекомендував гармонійне поєднання різних  організаційних форм навчання. Педагог доводив, що читання «книги природи» під час екскурсій, подорожей, цільових прогулянок, пішохідних переходів повинно бути не простим спогляданням картин природи, а початком активного мислення.

            Основна мета занять серед природи – навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши дітей спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку в природі. Видатний педагог рекомендував вчити дітей думати, творити , фантазувати серед чудової краси природи, що є безпосереднім джерелом думки і слова.

                    Основними завданнями занять у природі Василь Олександрович вважав розвиток уміння спостерігати явища навколишнього світу, збагачення життєвого досвіду, нагромадження конкретного природничого матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення,  вміння робити самостійні висновки з споглядання явищ , розширення пізнавальних інтересів, спонукання до творчості засобами слова, розвиток уяви та фантазії. Важливою умовою формування творчого мислення через природу – є організація спостережень. Вони розпочинаються з розвитку уміння бачити природу. «Уміння бачити, уміння помічати, те, що на перший погляд не відрізняється чимось особливим – це образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки» - відзначав В.Сухомлинський.                            

             В природі до всього можна доторкнутися, багато побачити, почути чарівну музику природи. Педагогічно правильно організоване спостереження допомагає дитині вий ти за межі тільки чуттєвого пізнання. В основу береться моральне освоєння навколишнього світу, зміни в явищах природи і людського буття.

              Уміння бачити прекрасне навколо робить дитину – спостережливою, вдумливою, добрішою, чутливою до навколишнього. Цінність спостережень полягає в тому, що в дітей виробляється певний стиль мислення, дії в тому чи іншому випадку, перевіряючи їх стан практикою та досвідом. Тому ми, педагоги повинні наповнити розум дитини, одухотворити її серце:  навчити захоплюватися краплиною роси на квітці, красою ялинок на подвір’ї дитсадка, щебетанням птахів, спостереженням за квітучим садом, мелодією весняного струмка. Тільки тоді, коли мова  відповідатиме уяві, коли дитина по справжньому замилується побаченим – можна «висівати» слова , якими вона висловлюватиме почуття і враження.